Всеукраїнський форум військових письменників

14/09/2026

🔥От і відшумів 33-ій Форум Видавців, ставши історією.

📚У нашій Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука відбулася презентація книжки «Дзвінниця в ущелині» Миколи Антощака — книжки, яка перемогла в конкурсі ще у 2020 році, але до читача дійшла лише тепер. І, як з’ясувалося під час розмови, значною мірою через надвисокі вимоги поета до самого себе і невпевненість чи світ потребує його віршів.

Його поезія помітно відрізняється від загального звучання військового кластера. Вона не стільки документує досвід, скільки переводить його в іншу площину — символів, відчуттів, сильних образів і метафор. Це тонка, інтелектуальна поезія, яку не завжди можна «розшифрувати» одразу, але яку легко відчути.

Книжку автор присвятив своєму батькові. Як сказав сам Микола, — щоб повернути йому силу, яку той колись йому позичив. А може, просто віддав.

Завершальною подією Форуму в нашій бібліотеці стало обговорення книги "Зникла цивілізація: непомічена катастрофа".

Говорили про те, як росія завжди використовувала регіональні суперечності для поширення свого впливу, та чому українці мають цікавитися темою російської діяльності на Південному Кавказі. Підняли теми методологій історичних досліджень, коректної роботи з історичними джерелами та чому важливо зберігати пильність до поширюваних наративів.


Український культурний фонд
@Фонд Відродження Львівська обласна рада Таня Пилипець
@Львівська міська рада

13/09/2026

Про суботній день роботи З3 Форум Видавців Форум Видавців

Література війни: як закарбовується пам'ять у художніх текстах
Ольга Матвієнко модерувала розмову про художню літературу в реаліях великої війни.
Говорили про те, як змінився текст — до і після 2022 року. І про питання, яке зараз стоїть перед кожним автором: чи можливо писати художню літературу без війни у сюжеті?
Також розповіли про конкурс жанрової літератури «Коронація слова».

Перечитуючи війну: тексти Мілєнка Єрговича після 2022 року
Розмова про тексти хорватського письменника Мілєнка Єрговича з перекладачкою Аллою Татаренко та редакторкою Нікою Чулаєвською. Модерувала Аріна Кравченко.
Обговорювали феномен автора, ділилися враженнями від роботи над книгою і порівнювали, як сприймалися ці тексти до 2022 року і як — тепер. Паралелі між тим, що описує Єргович, і українською сучасністю виникали самі собою.
Зал зібрав справжніх поціновувачів — людей, яким є що сказати і які вміють слухати.

В дружній і родинній атмосфері зустрілися з Мирославом Дочинцем — поговорити про нові і не лише книги, та задати автору питання які давно хвилювали аудиторію. Роздумували про речі, з яких складається наше життя: уроки від друзів і ворогів, служіння для інших, природу щастя, відчуття дому і силу такої зброї, як дух.

На презентації книжки-щоденника Олег Бородай Олега Бородая говорили про війну так, як вона й запам’ятовується — не суцільним героїчним полотном, а окремими днями, людьми, фразами, смішними випадками і втратами.

Олег вів щоденник військових буднів, і на кожній його сторінці — дуже багато життя. Там є смішне, зворушливе, буденне і таке, що болить. Він згадував також про дружин і наречених, які приходили до його книжки шукати згадки про своїх — бодай кілька рядків, бодай маленьке свідчення того, що ця людина була поруч, жила, говорила, сміялася.

Час від часу Олег брав до рук гітару — інструмент, який часто був із ним. Колись таких гітар у нього було шість, тепер залишилося чотири. І в цій простій деталі теж чомусь дуже багато про війну.

Наприкінці зустрічі він прочитав замітку зі щоденника під назвою «Бім». І, мабуть, саме через неї найкраще можна було побачити самого автора — сильного, дуже доброго, уважного до живого і водночас грізного до ворога.

Такий щоденник читається не просто як книжка. Це спосіб зберегти людей, голоси й будні, які інакше могли б розчинитися у великій історії війни.

Відбулася презентація альманаху 4.5.0 — товстої книги, у якій зібрані вірші про війну, написані військовими.

На сцені — Кирило Лукаш, Віктор Шепелев, Ігор Мітров, Андрій Кириченко та Єлизавета Жарікова.

У першому колі кожен читав свої тексти.
Ті нервові, справжні..

А потім почалося друге коло.

І зі сцени пролунали вірші тих, хто сам уже ніколи не зможе їх прочитати. Поети зачитували тексти загиблих побратимів — людей, яких убила росія.

І в цей момент альманах перестав бути просто книжкою. Він став місцем пам’яті. Місцем, де голоси не зникають разом із людьми, де слово продовжує звучати навіть тоді, коли його автор уже мовчить.

Саме тому такі книги важливі. Вони не дають війні перетворити людину лише на прізвище в списку втрат.

Олег Каданов — видавець, художник, автор і військовий. Його командир на Донеччині відпустив на цю подію — і вже сам цей факт здається маленьким радісним дивом.

Зустріч модерувала Таня Пилипець, і розмова вийшла дуже живою — не стільки про «творчий шлях», скільки про те, як узагалі повертається здатність творити після досвіду війни.

Олег говорив про те, як у 2022–2023 роках бажання писати й творити майже повністю зникло, а потім почало повертатися. Не урочисто й не одномоментно — радше через потребу знову щось фіксувати, називати, співати.

Він читав свої вірші, брав до рук гітару й співав. І в цьому було відчуття не стільки «творчого вечора», скільки повернення до себе — наскільки це взагалі можливо під час війни.

І, мабуть, саме тому такі зустрічі так важливо чути наживо: за текстами й піснями стоїть людина, яка щойно приїхала з Донеччини і ненадовго отримала можливість знову бути не лише військовим, а й автором.

Український культурний фонд @Фонд Відродження Львівська обласна рада Львівська міська рада
Український культурний фонд
Таня Пилипець

13/09/2026

12/09/2026

🔥Перегорнули другий день, як сторінку книги під назвою 33 Львівський міжнародний BookForum Форум Видавців. І у нашій Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука знову велелюдно, незважаючи на традиційний львівський дощ. І це не дивно, бо теми, які обговорювалися під час дискусій кластеру воєнної літератури, стосуються кожного і хвилюють всіх. Судіть самі.

Про традиції пам'ятування "Присутні" спільно з проектом "Недописані" говорили катерина міхаліцина, , Олена Герасим'юк, Olha Chernilevska - люди, які пережили особисті втрати і роблять усе, аби їхніх рідних і друзів, яких вбила росія, пам'ятали не традиційних 60-70 років (за статистикою вчених), а значно довше. Модерувала розмову Таня Пилипець.
Про способи пам'ятування на конкретних прикладах розповіла мама загиблого а травні 2022 року Героя України Іллі Чернілевського. Про цінність кожного написаного рядка тих, хто вже ніколи не побачить своїх виданих творів говорила співзасновниця проєкту "Недописані" Олена Герасим'юк. Видавець Богдан Кордоба наголосив на тому, як важливо видати книжку людини, поки вона ще жива. А волонтерка, письменниця, перекладачка Катерина Міхаліцина підкреслила важливість поваги до горя найближчих людей загиблих Героїв.

🔹Дискусія "Після останньої сторінки — література часу війни у новій реальності"

Разом з Олег Калашников і розмірковували про те, якою може стати повоєнна література — як зміняться жанри, тематика, стилістика і герої творів. Про що будуть хотіти писати військові автори, і як про досвід пережитої війни зможуть відрефлексувати цивільні.

Література написана на матеріалі з нашого сьогодення буде свідчити довгі роки після нас — і від нас залежить, з якими розповідями будуть рости наступні покоління.

"Перемога — слово, яке ми ще не дописали" - таку назву мала зустріч із Сергій Пантюк, Рустам Гівазович, Mykola Nikolaev Brodyaga і Штірліцом.
При модерації Тетяни Пилипець ділилися думками й історіями про перемогу, війну, мир і страх. І про те, як будувати демократію у воєнний час.
Чути такі рефлексії — цінно. Бо це не абстракція, а живий досвід людей, які пишуть із середини подій.
«Рано чи пізно, завжди вона буде» — і це, мабуть, найточніше, що можна сказати про перемогу сьогодні.

"Поезія звідти": мілітарні читання.
Поезія з фронту — нервова. Гостра. Щира. Страшна. Вона пишеться не для слави й не для літературного жесту. Вона пишеться, щоб вижити. Щоб зберегти себе. Щоб мати шанс колись повернутися — хоч кудись, хоч у якусь точку, де ти знову можеш бути собою.
Це майже бортовий журнал. Запис із місця, де почуття давно вийшли зі звичного людського реєстру.
Свої тексти читали Ігор Мітров, , Сергій Пантюк, , та .
І коли слухаєш ці вірші, дуже ясно розумієш: вони написані ніби не у видимому спектрі. Вони з ультрафіолету й інфрачервоного. З того діапазону спектру, якого в мирному житті ми майже не бачимо. Ця поезія пече. Ріже. Збиває дихання. І водночас — дивним чином наповнює легені повітрям.
Бо коли смерть названа вголос, коли страх набуває форми слова, коли досвід, який важко витримати, стає віршем — смерть раптом уже не здається такою всесильною.
Можливо, саме для цього й пишеться поезія з фронту. Щоб залишитися живим.

Український культурний фонд @Фонд Відродження Департамент з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА Львівська міська рада