Ветеранська спільнота «Коло побратимів»

27/04/2026

Хочемо попросити пробачення в Ірини Гримак, очільниці Фонду «Львівщина», депутатки Львівської обласної ради від фракції Європейська Солідарність — за те, що сьогодні сталося з куточком пам’яті «Серце матері».

Рік тому пані Ірина дала 10 тисяч гривень саме на облаштування цього ландшафтного куточка біля Ветеранського простору. Це була щира допомога на добру справу, яка мала стати знаком поваги до матерів, що втратили своїх синів на війні.

На тому місці була занедбана ділянка, заросла бур’янами. Ми самостійно взялися за цю роботу: розрівняли територію, навели порядок, продумали, як усе має виглядати. Допомагало нам і «Зелене місто», за що окрема вдячність. Були суперечки через те, що довелося перенести вишню в інше місце. Люди переживали, але, слава Богу, вишня прижилася і цього року гарно зацвіла.

Наша співробітниця Наталка Пилипчий шукала по всій Україні декоративну калину бульденеж, бо нам потрібна була певна кількість кущів. Ми замовляли її Новою поштою, чекали, хвилювалися, чи добре доїде, чи прийметься. Потім висаджували, доглядали, плекали кожен кущ.

За кошти фонду Ірини Гримак ми купили калину та всі необхідні матеріали (за якими самі їздили в найближчий «Епіцентр», а наші хлопці -ветерани, дякуємо їм, допомогли привезти все).

Бізнесмен Олег Муська дав безоплатно необхідну кількість щебіню.

За власні кошти купували насіння трави та висівали…

Словом, оформлення та створення куточку «Серце матері» не коштувало місцевому бюджету ні копійки.

Для нас це була не просто клумба. Ми хотіли зробити в громаді місце пам’яті, поваги і вдячності матерям загиблих Героїв. Тим більше, що поруч ми встановили Прапор памʼяті - в знак того, що зниклі безвісти Герої завжди поруч з нами в думках і в серці .

Сьогодні куточок «Серце матері» стоїть занедбаний. Все заросло бур’янами, кущі не підв’язані, частина полягла на землю. Видно, що за ним давно ніхто не доглядає. І нам дуже боляче це бачити.

Бо це ставлення не лише до нашої роботи. Це ставлення до матерів, на честь яких ми назвали цей куточок. Це ставлення до пам’яті, про яку всі люблять говорити на словах.

Дуже шкода.
Те, що створювалося з любов’ю і великою турботою, - і ми говоримо не лише про цей ландшафтний куточок, а й про Ветеранський простір загалом - занедбали та сплюндрували.

19/02/2026

Просто шок… Микола часто заходив до нас . Ми організували воїну зустріч з керівництвом Стрийської РДА, у нього було дуже багато задумів і планів. І Микола дуже хотів отримати кваліфіковану консультацію , хотів розпочати свій бізнес, хотів жити і дивився в майбутнє упевнено.. ми не знаємо, що трапилося, але переконані - війна і полон не проходять безслідно. Памʼятайте про це - навіть коли бачите здорового, гарного і бадьорого ветерана перед собою. Знаємо одне: нашому суспільству ще лише потрібно вчитися жити з людьми, котрі пройшли війну, страшний полон…І ніколи не забувати ціну, заплачену воїнами за ваші з нами тихі вечори…
Хлопці, бережіть себе!
Памʼять і честь Миколі Комарову…

24/01/2026

Що ж, товариство.
Прийшов час поговорити про «нову потужну команду «оновленого»Ветеранського простору.

Чесно – ми цього не хотіли.

Але послухали звіт Руслана Яковича Ільницького. Вірніше навіть не звіт, бо чудово знали, що в ньому буде, а рефлексії тих, хто називає себе опозицією. І нам стало зрозуміло: з такою беззубою та немічною опозицією, із такою пасивно- агресивною громадою, ця влада, яку ви всі тихо матюкаєте у себе на кухні, пропетляє ще двадцять років. Як петляла двадцять вже…

Поклавши руку на серце, скажемо: ми не розуміємо, чому так.

По великому рахунку – це ваша справа, шановне товариство. Вам так комфортно жити – ну ок.

Наша справа – говорити про Ветеранський.
А саме: з яких причин і навіщо його було знищено, і кого взяли в «нову потужну команду».

Ми наївно думали, що зараз ті, хто знищував Ветеранський, покаже клас. Повчить, як треба працювати.

На жаль.

Як ми і боялися, «нова потужна команда» демонструє лише повне невігластво , дискримінуючи саме поняття «ветеранська політика».

Невже можна улестити пару сімей загиблих воїнів і знову пропетляти?

Товариство, невже вам і справді можна так просто заткати рота?

Ми звертаємося до тих із вас, хто ризикував своїм життям на передку, а не в «Стрийському котлі». Хлопці, ви ж є! Невже машина дров вам важливіша, аніж чесні люди при владі та цивілізоване життя у Моршині?

Віримо -ні. Сподіваємося, це питання часу.
Питання, яке має визріти.
Визріти, як тісто на паску у великодню ніч.
А ми будемо дріжджами….

Отож, про «нову потужну команду».
Льошу Кузнєцова було спершу звільнено з Ветеранського простору за профнепридатність.
Ми завжди казали і будемо казати: ветеран – не професія. Ти або працюєш, або ні.
Льоша не працював.
Він роздавав вказівки.

Поки одного прекрасного дня пес приятеля Кузнєцова, котрий часто приходив у наш офіс під мухою, не пошматував захисника, що після поранення перебував на реабілітації у «Проліску». Людина йшла в наш Ветеранський барбершоп. Поки не зіткнулася з Льошею, його дружком та псом дружка…

Справу зам’яли, власник собаки оплатив лікування та порвані брюки(не можемо, втім не розказати, що коли пес накинувся на пораненого захисника, Олексій сховався у офісі, оскаженілого пса, який уп’явся намертво у ногу чоловікові, відтягували наші дівчата…)

Тож Льошу – після нашого дзвінка меру – було звільнено. Бо окрім льошиних «побратимів» під шафе, була ще стрілянина біля офісу, коли Олексій демонстрував свою начебто іменну зброю та багато інших цікавих речей.

До речі, нещодавно ми гомерично реготали, дивлячись сюжет місцевого телебачення, в якому директор терцентру Анічін просто Орфеєм співав про те, який він щасливий бачити Олексія в команді. Це той Анічін, який кричав про профнепридатність та лінощі вищезгаданого товариша…
Власне, ми забагато часу приділяємо персоні Олексія Кузнєцова.

Хочемо лише сказати, що із 68 тисяч гривень, які були зібрані на потреби 80-ки під час Всеукраїнського ветеранського форуму «Коло побратимів», котрий ми організували та провели восени 2023-го, до кінцевого адресату дійшло лише 50 тисяч. Вісімнадцять тисяч щезло в процесі передачі коштів. «Передавачем» був Олексій Кузнєцов.
Насправді, нам нецікаво, куди вони поділися, ці 18 000 у 2023-му.

Бо питання в іншому.
Питання – чи і далі громада буде мовчати та толерувати.

Ми – точно ні.
Тож очікуйте продовження про членів «нової потужної команди» Ветеранського. Нам є що розповісти 😊

11/01/2026

Спроби нас обікрасти? Даремно. Ви виглядаєте смішно.
Хоча схильність до клептоманії ми помічали у моршинських чиновників віддавна🤭

Спершу — крадіжка наших меблів, переданих київськими спонсорами НАМ, а не їм (слава Богу, компʼютери, які нам також подарували благодійники, ми встигли заховати)))
Потім крадіжка нашої фотовиставки разом із треногами — створених і оплачених за НАШІ кошти.

Потім — «геніальна» пропозиція однієї чиновниці купити НАШУ фейсбук-сторінку.
Так, спершу хотіли вкрасти — потім запропонувати викуп. Ні, це не сценарій комедії — це реальність.

А ще в списку спроб прихватизувати — звіт НАШОГО Ветеранського простору.
Бо на горизонті замаячила щорічна звітність міського голови перед громадою, а їм просто не буде що звітувати про роботу «нової потужної команди». Тож вони довго і марудно шантажували наших людей, щоб ми «подарували» їм наш звіт, наш світ…

А зараз вони намагаються зламати нашу пошту.
Несанкціонований доступ, спроби контролю — усе зафіксовано.

Але є ще одна «цінність», яку вони не врахували:
ми дивилися на фото нещодавньої зустрічі Моршинського мера з ветеранами —ту, на яку прийшло усього кілька людей.
Пусті стільці, напівпорожня зала і офіційні «героїчні кадри»… Чесно, смішно і боляче одночасно.

Дякуємо за урок:
красти в нас — марна справа.
Лякати — смішно.
Фейсбук-сторінки, поштові скриньки, звіти і наша робота — не на продаж.
Ми робимо все для людей, а не для фоток для галочки.

І пам’ятайте:
Ви не вкрадете в нас головне — довіру і повагу, здобуті щоденною, наполегливою працею.
Довіру не купують, не крадуть і не зламують.
Ми можемо лише запропонувати вам одне — спробувати напрацювати її самим. Якщо вдасться.

І ще одне хочемо написати… Ветерани Моршина! Не мовчіть!
Ходіть на зустрічі з мером.
Задавайте питання. Будьте активні. Гуртуйтеся.
Бо якщо сидітимете по своїх кутках — ця влада може існувати іще 20 років.
А ваша увага, ваша активність і правда — сильніші за пусті стільці, шахрайські схеми і бажання «позичити» наш звіт і зламати пошту …

21/12/2025

Про Собаку...
Ми зустрілися рівно рік тому. Вона бігала темним холодним Моршином, заглядала у двері крамничок і тихо плакала. По-справжньому, зі сльозами. Нікому не було до неї діла – люди у цьому містечку байдужі до бездомних тварин.

Очевидно, її вивезли і просто лишили в місті. Як пізніше з’ясувалося, була вагітною, думаємо, власник знав, що «погуляла», і в такий спосіб виріши не заморочуватися з цуцентами… А вона відчайдушно шукала свою Людину. І ми не змогли лишити її самотньою і зрадженою.

Перший час вона поривалася втекти – до останнього сподівалася , що хазяїн просто загубив її. Поки не зрозуміла все…

Вона стала покупаною, стерилізованою (дякуємо волонтерам, якби не вони – Моршин вже би давно кишів чотирилапими безхатьками) і нагодованою. А головне – любленою. І у відповідь вона обрушила на нас таку зливу любові і відданості, якої ми не очікували,

Тим часом почалися проблеми – місцеві почали ходити в міськраду і жалітися на нас і на «пса, який топче грядки». Хоча ми вважаємо, що городи з цибулею у центрі міста-курорту - це дикунство. Але влада у бажанні подобатися своїм потенційним виборцям закриває очі на смердючі курники та картопляне бадилля під вікнами багатоповерхівок…

Бігав до моршинського мера і директор терцентру Анічін – адже Ветеранський простір знаходився в одному офісі з цією конторою. Звісно, у холодну пору ми тримала Собаку в офісі. Навіть більше: Собака - о Боже! – спала на офісних диванах. Але оскільки ці дивани – разом з усіма меблями, якими і сьогодні облаштований Ветеранський – придбали ми власноруч на спонсорські кошти, то не вбачали в цьому великого гріха. Але в мерії - вбачали…

Не дивлячись на те, що хлопці, які приходили в наш Ветеранський – ветерани, військовослужбовці, після поранень, на реабілітації, їхні діти, малі і великі, – першим ділом чухали за вухом Собаку і раділи, мов діти…В принципі, те, що Собака жила в нашому офісі, називалося каністерапією – це метод реабілітації та лікування, що використовує взаємодію собаками для покращення фізичного та психологічного стану людей. Але моршинські чиновники цього не розуміли. Головне - «аби не було скарг».

Справедливості заради варто сказати, що місцеві кілька разів намагалися забрати її до себе. Адже повноцінного житла в Моршині у неї не було . Але Собака завжди втікала та прибігала до Ветеранського знову.

Коли ми зрозуміли, що Ветеранський – у тому форматі, в якому ми його задумали та втілили у життя – закінчився, ми зрозуміли також, що Собаку треба рятувати, бо після нас її просто вишвирнуть на вулицю…. А забрати із собою в нас не було жодної можливості...

Власне, це пост – пост подяки неймовірним волонтерам Моршина, які не відмовили у допомозі, влаштувати переїзд Собаки до Німеччини, де вона швидко знайшла хазяїв.

До речі, як бачимо, любов до диванів у нашої красуні нікуди не поділася. Останні кілька фото – у новому, німецькому домі, на дивані.

Віримо, що своє життя Собака проживе не менш щасливою, ніж була вона у нашому Ветеранському просторі. Її велике прекрасне серце, сповнене любові, віримо, знайде втіху в новій сім’ї. Де її будуть любити, а не грозити «перебити лапи» за потоптану цибулю на моршинських городах..
Щастя тобі, неймовірна! Ти заслужила на нього!

10/12/2025

🇺🇦🫂У Моршинській громаді розпочато процес створення громадської організації, покликаної об'єднати та підтримати родини загиблих Героїв Відповідна ідея зарод....

09/12/2025

05/12/2025

Людиноцентричність — ось що відрізняло Ветеранський простір «Коло побратимів».
Ми працювали серцем, а не протоколами.
Ми працювали для людей, і люди це відчували.

Саме тому минулого року свято Миколая ми відзначили так, як ніхто у громаді до цього...
Ми напряму звернулися до Миколи Івановича Кмітя з проханням подарувати планшети дітям наших загиблих Героїв.
Микола Іванович погодився без жодних вагань. Ми уклінно дякуємо йому за це.

І так, це викликало шок у Моршинській міській раді.
«На вушко» нам сказали, що до Миколи Кмітя чи Всеволода Біласа з подібними проханнями має право звертатися виключно міський голова.
А ми «посміли»…

Але результат говорив сам за себе: двадцять одна дитина отримала чудові планшети від Святого Миколая. До речі, вперше у громаді ми тоді згадали про дітей Героїв, які нині проживають не в Моршині, а, приміром, у Долині чи Стрию. І про яких одна моршинська чиновниця сказала: «Це не наші діти»… Для нас – це наші діти! І до них також завітав наш Миколай.

Громада дивувалася.
Сімʼї дякували.
І ми розуміли: маємо тримати планку.
Тому цього року на Миколая ми вирішили подарувати дітям «Батьківське серце» — срібні кулони у вигляді сердечка з іменами їхніх загиблих татусів. По всій Україні організація «Бойове Братерство України» вручає такі знаки пошани дітям полеглих Героїв.
Ми знову звернулися до Миколи Кмітя по допомогу — за кулони потрібно було заплатити відповідну суму - і знову отримали ствердну відповідь.
Микола Іванович погодився не лише підтримати акцію, а й запросив на вручення «Батьківських сердець» до Резиденції святого Миколая в «Мармуровий палац». Солодкі подарунки, какао з маршмелоу, майстер-класи та розваги – ми хотіли зробити дітям наших Героїв незабутнє свято…
Дата, час, організація — все було домовлено нами.
5 грудня, 17:00, резиденція святого Миколая у «Мармуровому».
Двадцять дві дитини.
Двадцять два срібні кулони з іменами їхніх загиблих батьків.

Але сталося те, що вже нікого не дивує.
Моршинська міська рада просто не допустила, щоб організатором цього свята була Ветеранська спільнота «Коло побратимів».
Сьогодні вони проводитимуть акцію «Батьківське серце».
Вручатимуть кулони.
Збиратимуть оплески.
А всю роботу, домовленості, перемовини з меценатами та організацію подадуть як власні заслуги.

…Ми не за славу працювали.
Ми працювали для дітей Героїв.
Для памʼяті.
Для гідності.
Але болить, коли людиноцентричність замінюють чиновницьким підходом.
Коли спільнота, яка зробила справу від початку до кінця, стирається з історії однієї події.
…Ми говоримо про це, щоб громада знала правду.
І щоб памʼять про батьків цих дітей не стала інструментом чийогось піару.
«Коло побратимів» — це про людей.
І ми залишимося такими, якими нас знають.

04/12/2025

Коли працюєш не з людьми, а зі статистикою…

На похоронах загиблого Героя Анатолія Малети очільник громади заявив: «У нашій громаді сорок захисників офіційно вважаються зниклими безвісти».
Насправді, у Моршинській громаді станом на листопад поточного року було 23 зниклих безвісти воїна, при чому, не всі вони мали офіційний статус…

Шкода, що нова потужна команда Ветеранського простору не надає міському голові актуальну інформацію.

Хоча – їм абсолютно нема коли. Вони зайняті приготуванням тушкованої капусти у Славському…

19/11/2025

🔶 Як працюють наперсточники. І чому нам сьогодні боляче.

Упродовж останнього року наш Ветеранський простір «Коло побратимів» реалізовував фотопроєкт «Пам’ятаємо». Це — портрети родин наших загиблих Героїв, наших воїнів, наших ветеранів. Це пам’ять, яку ми бережемо — серцем і власною працею.

Ми фотографували сім’ї. Ми слухали їхні історії. Ми друкували ці портрети професійно, за гроші, які знаходили самі.

За цей проєкт ми заплатили близько 20 000 гривень.

Ми ніколи не просили допомоги і не отримували її від Моршинської міської ради чи від Центру надання соціальних послуг.
Вони не мали до нашого проєкту жодного стосунку.

І сьогодні ми побачили допис на сторінці так званого «ветеранського простору» ( у якому на сьогодні нема жодного працівника). Так званий «новий ветеранський простір» та Моршинська міська рада взяли наш фотопроєкт і представили його як свою фотовиставку.

Без згоди.
Без участі.
Без честі.

Це так само, якби ми зайшли в дім до Віктора Анічіна, директора Центру надання соцпослуг, який зробив усе для того, аби знищити наш Простір, або до Тетяни Левкович, керівниці найбільшого управління у Моршинській міській раді, яка перед цим пообіцяла віддати нам наші фотороботи, одягнули їхні особисті речі й пішли в них на роботу.

Так не роблять. Так не чинять порядні люди.

У них тепер є красиві портрети. Бо їх зробили ми. Тому що це — наша щоденна, тиха й важка робота з родинами, яким болить.

А вони просто взяли готове. Як роблять наперсточники: чужими зусиллями прикрили власну порожнечу.

Так, нам прикро. Нам сумно. Нам гидко.

Але є й інше.

Ми не зупиняємось.

🔶 Ми анонсуємо четверту серію фотопроєкту «Пам’ятаємо».
Ми й далі будемо фотографувати родини наших загиблих Героїв.
Ми продовжимо підтримувати родини зниклих безвісти.
Ми будемо робити це за кошти, які знайдемо самі — як робили завжди.
Бо це наш проєкт. Наша робота. Наша пам’ять. Наша відповідальність.

Ми працюємо з людьми, а не з чужими напрацюваннями.
Ми служимо пам’яті, а не власному піару.

І ми продовжимо. Попри все.